Асцит черевної порожнини: причини виникнення та необхідні дослідження

Асцит – це патологічне накопичення вільної рідини в черевній порожнині, яке виникає як ускладнення різних захворювань, а не є самостійною патологією. Найчастіше він розвивається на фоні цирозу печінки, однак також може супроводжувати серцеву недостатність, онкологічні процеси, захворювання нирок, інфекційні та інші хвороби. Об’єм рідини може поступово збільшуватися, викликаючи дискомфорт, збільшення живота та порушення роботи органів.

При підозрі на асцит важливо не відкладати діагностику, оскільки успішність лікування залежить від своєчасного встановлення причини накопичення рідини в черевній порожнині. Лабораторні аналізи та інструментальні дослідження допомагають оцінити функцію печінки, нирок і серця, виявити запальні чи онкологічні процеси та визначити подальшу тактику. Рання діагностика дозволяє не лише підтвердити наявність рідини в черевній порожнині, а й своєчасно розпочати терапію.

Причини асциту

Асцит розвивається, коли порушується баланс між утворенням і всмоктуванням рідини в черевній порожнині. Найчастіше це відбувається через підвищення тиску в судинах, зниження рівня білка (альбуміну) в крові, підвищену проникність судинної стінки або порушення відтоку лімфи. В результаті рідка частина крові виходить із судин і накопичується в черевній порожнині.

Найпоширеніші причини асциту:

1. Цироз печінки. Основна причина розвитку асциту. Через рубцеві зміни в печінці виникає портальна гіпертензія та знижується синтез альбуміну, що сприяє накопиченню рідини.
2. Онкологічні захворювання. Злоякісні пухлини органів черевної порожнини або метастатичне ураження очеревини можуть порушувати відтік лімфи.
3. Серцева недостатність. При порушенні насосної функції серця підвищується венозний тиск, що сприяє виходу рідини в тканини та черевну порожнину.
4. Захворювання нирок. Нефротичний синдром та інші патології можуть супроводжуватися значною втратою білка із сечею, що призводить до розвитку набряків та асциту.
5. Інфекційні захворювання. Зокрема туберкульозний перитоніт або тяжкі бактеріальні інфекції очеревини.
6. Запальні захворювання підшлункової залози. При тяжкому панкреатиті можливе накопичення рідини в черевній порожнині.
7. Інші захворювання. Рідше асцит виникає при тяжких ендокринних порушеннях, системних аутоімунних захворюваннях або тромбозі печінкових вен.

Встановлення точної причини розвитку асциту має вирішальне значення, адже лікування спрямоване насамперед на усунення основного захворювання, яке призвело до накопичення рідини.

Симптоми асциту

Прояви асциту залежать від об’єму рідини, яка накопичилася в черевній порожнині, та основного захворювання. На ранніх стадіях людина може не відчувати вираженого дискомфорту, однак зі збільшенням кількості рідини симптоми стають більш помітними:

• збільшення об’єму живота, не пов’язане зі збільшенням маси тіла;
• відчуття важкості, розпирання або тиску в животі;
• швидке збільшення маси тіла за короткий проміжок часу через накопичення рідини;
• біль або дискомфорт у черевній порожнині;
• задишка, особливо в положенні лежачи або під час фізичного навантаження, якщо великий об’єм рідини тисне на діафрагму;
• швидке насичення під час їжі, зниження апетиту;
• нудота або відчуття переповнення шлунка;
• набряки нижніх кінцівок;
• утруднення рухів через значне збільшення живота.

Оскільки асцит є проявом інших захворювань, нерідко одночасно виникають симптоми основної патології. Поява навіть незначного збільшення живота без очевидної причини є підставою для звернення до лікаря.

Діагностика асциту

Оскільки асцит виникає внаслідок іншого захворювання, головне завдання діагностики – встановити його причину. Для цього призначається комплекс лабораторних досліджень, які допомагають оцінити функцію органів, виявити запальні процеси, порушення білкового обміну чи ознаки злоякісних захворювань.

Залежно від клінічної ситуації можуть бути рекомендовані:

• загальний аналіз крові – допомагає виявити ознаки запалення, інфекції, анемії або інших змін;
• біохімічний аналіз крові – включає визначення печінкових проб (АЛТ, АСТ, білірубін), рівня альбуміну, загального білка, креатиніну, сечовини та інших показників, що дозволяють оцінити функцію печінки та нирок;
• коагулограма – необхідна для оцінки системи згортання крові, особливо при захворюваннях печінки та перед проведенням інвазивних процедур;
• загальний аналіз сечі – допомагає виявити захворювання нирок, які можуть бути причиною розвитку асциту;
• С-реактивний білок (СРБ) та інші маркери запалення – використовуються за показаннями для оцінки активності запального процесу;
• онкомаркери – можуть призначатися при підозрі на злоякісні новоутворення, однак не використовуються як самостійний метод діагностики;
• вірусологічні та інші специфічні лабораторні дослідження – за потреби проводяться для виявлення вірусних гепатитів, аутоімунних або інфекційних захворювань.

Для підтвердження наявності асциту та пошуку його причини поряд із лабораторними аналізами застосовують інструментальні методи діагностики: УЗД органів черевної порожнини, за показаннями КТ або МРТ, еластографія печінки, ехокардіографія та ін..

Результати аналізів оцінюють разом із симптомами, даними інструментальних досліджень та за необхідності аналізом асцитичної рідини. Лише комплексний підхід дозволяє встановити точну причину асциту та визначити оптимальну тактику лікування.

Аналіз асцитичної рідини: коли необхідний

Якщо під час обстеження підтверджено наявність рідини в черевній порожнині, лікар може рекомендувати діагностичний парацентез – процедуру, під час якої за допомогою тонкої голки отримують невелику кількість асцитичної рідини для лабораторного дослідження. Це один із найінформативніших методів визначення причини асциту.

Аналіз асцитичної рідини призначають:

• при першому виявленні асциту;
• при швидкому збільшенні об’єму рідини;
• підозра на інфікування асцитичної рідини;
• підозра на онкологічний процес;
• при незрозумілій причині розвитку асциту.

Під час лабораторного дослідження можуть визначати:

• кількість клітин та їх склад – для виявлення запалення або інфекції;
• рівень білка та альбуміну – для розрахунку градієнта альбуміну між сироваткою крові та асцитичною рідиною (SAAG), який допомагає встановити механізм утворення асциту;
• бактеріологічне дослідження (посів) – при підозрі на бактеріальну інфекцію;
• цитологічне дослідження – для пошуку злоякісних клітин;
• біохімічні показники (за показаннями).

Результати аналізу асцитичної рідини допомагають відрізнити асцит, пов’язаний із портальною гіпертензією, від інфекційного, злоякісного чи іншого походження.

Асцит – не самостійне захворювання, а прояв серйозних патологічних процесів, тому він потребує обов’язкового комплексного обстеження. Своєчасна діагностика дозволяє встановити причину накопичення рідини, оцінити тяжкість стану та якнайшвидше розпочати лікування.